Моя історія...

Моя історія

Я закохалася в нього коли мені було 17 років. Я знала його давно, і відносилася до нього негативно. Зараз згадую свої думки як тільки його зустрічала на вулиці " Не дай, Боже, мені з ним зустрічатися, він якийсь не в собі". І Господь пожартував зі мною...Я в нього закохалася. Перша кава, перше побачення, перша ніч і все як у казці. За рік зустрічей ми жодного разу не сварилися, не було жодних непорозумінь. Що трапилося я не знаю. Все пішло шкереберть. У мене було акне і я завжди була при тілі, сказати жирною - "Ні, я не була жирною, я займалася спортом, я баскетболістка".

Він почав з мене вимагати, щоб я схудла, вилікувала прищі, зайнялася собою. Йому не подобалася форма моїх нігтів, товщина моїх рук, ширина бедер. І я як та дура все намагалася виправити в собі. Тоді я прийняла для себе рішення - схуднути. Перепробувала всі можливі дієти, голодування, повна відмова від їжі, все було. Пам'ятаю той момент, коли я вперше вирвала їжу свідомо. Вечеряли з дівчатами,тоді була студенткою, я реально переїла, думаю піду вирву, а то так болить живіт дихати не можу. І я зробила це. Вранці побачивши мінус на вагах - зраділа. Знайшовся метод схуднення: їси що хочеш, скільки хочеш, а вранці мінус!!!! Тоді я ще не розуміла що на мене чекає...

Розпочалися мої кошмари...Постійне переїдання, почуття провини та страху, щоб ніхто не дізнався, зриви, дієти і все по кругу. З цим я жила довгі 8 років. За ці роки я назбирала кучу комплексів, стала замкнутою, надто емоційною, легковажною і беззахисною.

Кожного разу як я "падала в яму", мене охоплювала депресія, я була схожа на овоч, який лежить і не рухається. Як тільки я виберусь із неї на горизонті знову з'являвся мій коханий і знову опускав мене "на дно".

І так, повторюся, 8 років підряд...

Як я вибралася із цього бруду? Все просто - ПЕРЕСТАЛА БУТИ ДУРОЮ. Я подивилася на себе в дзеркало, на свої фото, на своє коло спілкування. Бліііііін, я ж бляха муха красива, розумна у мене куча кавалерів, які заради мене готові на все, не я заради них, а вони. Ось в чому різниця!!! Я його покинула. Більше почала спілкуватися з хлопцями, таким чином моя самооцінка виросла, але, на жаль, булімія продовжувала жити зі мною.

Покинула село, переїхала жити в місто. Було не легко там зачепитися, але щось таки вдавалося. Я влаштувалася на роботу касира у VIP супермаркет з безкоштовними обідами. Тоді я ще не розуміла що це буде кінець і початок одночасно. Уявіть ситуацію, булімік який шкодує грошей на їжу аби не переводити їжу, а тут рай - бери що хочеш і скільки хочеш. Я їла - виривала, їла - виривала, їла - виривала. Я приходила на робоче місце, а мене запитували чому я плакала. А я ж не плакала, очі червоні від напруги під час блювання. Правду не можу сказати і обманювати не люблю.

Відпрацювавши зміну, пішла додому, завтра вихідний. Мене постійно мучила думка про те, що я хочу піти і "здатися" у психлікарню, тому що сил моїх терпіти вже не було. Дома нікого не має, пусто. Я ніби з ціпка зірвалася, чуть холодильник не з'їла.  Я не пішла до туалету, я зайшла в кімнату, як зараз пам'ятаю, стала посередині і сказала:" Все з мене досить!!!Я вилікую булімію, чого б це мені не коштувало б".

Так і сталося. Я самостійно вилікувала себе від булімії та компульсивного переїдання, без жодного лікаря та таблетки. Це був довгий шлях і для мене закінчився перемогою, звуками фанфар і спокійним, врівноваженим життям.

Я знаю, я впевнена що і ти зможеш подолати свою проблему. Зроби перший крок і рухайся до кінцевої мети!!!

А я тебе підтримаю і допоможу:)